Текст скопійовано насхом чорним чорнилом, червоним - ключові слова, підкреслення й текстові рамки. Імовірно, цей елемент взято з більшого кодексу, оскільки він має номери сторінок від 39 по 51 у вигляді османських чисел. Текст не містить датованого колофону.
Пояснення змісту та структури "Оди" Юнуса Емре, написані наприкінці XIII ст. н. е.
Переписувач рукопису невідомий.
Рукопис був неправильно переплетений, текст починається на стор. 111, а також колофон із датою 1155 хіджри () на стор. 110.
Основний текст чорним чорнилом із червоними ключовими словами та підкресленнями. Текст в одну колонку з 25 рядків без текстових полів. На початку та в кінці тома є значна кількість нотаток османською турецькою мовою, які написані не тією рукою, що й основний текст. Один із них на початку тексту датований 1196 роком хіджри (1781-82 рр. н. е.).
Турецький переклад Язиджіоглу Ахмеда Біджана (помер після 870 р. хіджри/1466 р. н. е.) «Аджа’іб аль-махлукат» арабської праці з географії та космографії Закарії ібн Мухаммада аль-Казвіні (помер 682 р. хіджри/1283 р. н. е.). Переклад Язиджіоглу Ахмеда Біджана був найвідомішим і, можливо, найбільш читаним твором такого роду. Роботу над ним завершив у Галліполі 857 р. хіджри (1453 р. н. е.). Він складається із сімнадцяти розділів і базується на перських перекладах, а не на арабському оригіналі аль-Казвіні.
Переписувач рукопису невідомий.
Текст скопійовано насхом. На початку роботи є матриці імен, із червоними контурами, чорним чорнилом; дати правління (?) - знизу червоним чорнилом. Далі в тексті розташовані генеалогічні схеми у вигляді кіл, у яких імена з’єднані між собою червоними лініями. Кола вибиті (?) чорним, коричневим або жовтим чорнилом, імена написані чорним чорнилом, лінії наведено червоним. Пізніше додані дати олівцем. Далі в тексті є намальовані від руки доповнення до генеалогічних схем фіолетовим чорнилом, що вказують на пізнішу редакцію тексту. Ближче до кінця тому наявні дві нотатки шрифтом рика, принаймні одна з яких, здається, була написана олівцем. Цілком імовірно, що генеалогічні схеми мали бути розкладені безперервно для читання.
Генеалогії різних династій Євразії, зокрема Чингісидів, ханів Криму та Османів, упорядковані в таблиці та діаграми. На діаграмі показано зв’язки від Адама до османських султанів, з останнім султаном у штампованому колі IV. Мехмет (1687-91 рр. н. е.). Пізніша рука додала II. Сулейман, II. Ахмет, II. Мустафа, III. Ахмет, І. Махмуд (1730-54 рр. н. е.). Інша рука додала, не з’єднуючи її з попереднім колом, III. Осман, III. Мустафа та І. (Абдул)хаміт, III. Селім, IV. Мустафа, II. Махмуд і Абдулмечіт (правління 1839-61 рр. н. е.). Остання рука додала Абдулазіза, В. Мурата та II. Абдульхаміт (правління 1876-1909 рр. н. е.). У передостанній примітці подано імена трьох осіб, які створили та редагували текст тому, а також дати (?), коли вони це зробили. Остання примітка пропонує молитву за читачів (?) тексту.
Переписувач: Mehmet Emin Efendi İbn-i Ömer Efendi Sercerrahi (?); El-Ağa Süvari Muharrareti Ref’at Efendi (1264 AH) (?); Tevfik Efendi (1267 AH) (?)
Скопійовано стилем рика чорним чорнилом у дві колонки по всій частині, із заголовками червоним чорнилом в обидвох колонках. Без текстових полів, по 19 рядків на сторінці. Є маргіналії, деякі містять вірші інших поетів. Текст закінчується раптово та є недосконалим, оскільки остання сторінка містить слово, що не збігається з початком тексту на наступній сторінці.
Перськомовна поема знаменитого Сааді, присвячена салгуридському атабегу Сааду I або Сааду II.
Переписувач рукопису невідомий.
Олаф Цельсій (1670-1756), профессор богослов’я та східних мов, настоятель кафедрального собору в Упсале. Відомий своїм дослідженням про Ліннея. Найвизначніша праця - "Hiero botanicon" (Упсала, 1745-1747).
