Олаф Цельсій (1670-1756), профессор богослов’я та східних мов, настоятель кафедрального собору в Упсале. Відомий своїм дослідженням про Ліннея. Найвизначніша праця - "Hiero botanicon" (Упсала, 1745-1747).
Скопійовано стилем рика чорним чорнилом у дві колонки по всій частині, із заголовками червоним чорнилом в обидвох колонках. Без текстових полів, по 19 рядків на сторінці. Є маргіналії, деякі містять вірші інших поетів. Текст закінчується раптово та є недосконалим, оскільки остання сторінка містить слово, що не збігається з початком тексту на наступній сторінці.
Перськомовна поема знаменитого Сааді, присвячена салгуридському атабегу Сааду I або Сааду II.
Переписувач рукопису невідомий.
Текст скопійовано насхом. На початку роботи є матриці імен, із червоними контурами, чорним чорнилом; дати правління (?) - знизу червоним чорнилом. Далі в тексті розташовані генеалогічні схеми у вигляді кіл, у яких імена з’єднані між собою червоними лініями. Кола вибиті (?) чорним, коричневим або жовтим чорнилом, імена написані чорним чорнилом, лінії наведено червоним. Пізніше додані дати олівцем. Далі в тексті є намальовані від руки доповнення до генеалогічних схем фіолетовим чорнилом, що вказують на пізнішу редакцію тексту. Ближче до кінця тому наявні дві нотатки шрифтом рика, принаймні одна з яких, здається, була написана олівцем. Цілком імовірно, що генеалогічні схеми мали бути розкладені безперервно для читання.
Генеалогії різних династій Євразії, зокрема Чингісидів, ханів Криму та Османів, упорядковані в таблиці та діаграми. На діаграмі показано зв’язки від Адама до османських султанів, з останнім султаном у штампованому колі IV. Мехмет (1687-91 рр. н. е.). Пізніша рука додала II. Сулейман, II. Ахмет, II. Мустафа, III. Ахмет, І. Махмуд (1730-54 рр. н. е.). Інша рука додала, не з’єднуючи її з попереднім колом, III. Осман, III. Мустафа та І. (Абдул)хаміт, III. Селім, IV. Мустафа, II. Махмуд і Абдулмечіт (правління 1839-61 рр. н. е.). Остання рука додала Абдулазіза, В. Мурата та II. Абдульхаміт (правління 1876-1909 рр. н. е.). У передостанній примітці подано імена трьох осіб, які створили та редагували текст тому, а також дати (?), коли вони це зробили. Остання примітка пропонує молитву за читачів (?) тексту.
Переписувач: Mehmet Emin Efendi İbn-i Ömer Efendi Sercerrahi (?); El-Ağa Süvari Muharrareti Ref’at Efendi (1264 AH) (?); Tevfik Efendi (1267 AH) (?)
Рукопис був неправильно переплетений, текст починається на стор. 111, а також колофон із датою 1155 хіджри () на стор. 110.
Основний текст чорним чорнилом із червоними ключовими словами та підкресленнями. Текст в одну колонку з 25 рядків без текстових полів. На початку та в кінці тома є значна кількість нотаток османською турецькою мовою, які написані не тією рукою, що й основний текст. Один із них на початку тексту датований 1196 роком хіджри (1781-82 рр. н. е.).
Турецький переклад Язиджіоглу Ахмеда Біджана (помер після 870 р. хіджри/1466 р. н. е.) «Аджа’іб аль-махлукат» арабської праці з географії та космографії Закарії ібн Мухаммада аль-Казвіні (помер 682 р. хіджри/1283 р. н. е.). Переклад Язиджіоглу Ахмеда Біджана був найвідомішим і, можливо, найбільш читаним твором такого роду. Роботу над ним завершив у Галліполі 857 р. хіджри (1453 р. н. е.). Він складається із сімнадцяти розділів і базується на перських перекладах, а не на арабському оригіналі аль-Казвіні.
Переписувач рукопису невідомий.
Текст скопійовано насхом чорним чорнилом, червоним - ключові слова, підкреслення й текстові рамки. Імовірно, цей елемент взято з більшого кодексу, оскільки він має номери сторінок від 39 по 51 у вигляді османських чисел. Текст не містить датованого колофону.
Пояснення змісту та структури "Оди" Юнуса Емре, написані наприкінці XIII ст. н. е.
Переписувач рукопису невідомий.
