Пояс прикрашено сценами боротьби тварин — зображено оленя, якого переслідують дві собаки, два буйволи і два грифони з фантастичною птахою. Надійшов до Церковно-археологічного музею при иКиївській духовній академії в складі кавказьких старожитностей, подарованих музею генерал-лейтенантом О. В. Комаровим.
Фарфорова посудина розписана рослинним орнаментом з позолотою; в центрі із золотою короною вензель «СВ» (латиницею; у перекладі, ймовірно, «канцлер Безбородько»). На вазі клейма заводу Ф.Я. Гарднера 1780-х – 1790-х років. Напис «LABORE ET ZELO» [«працею і завзяттям»] відповідає девізу родового герба Безбородька.
Один з перших портретів після канонізації Димитрія. Створений на замовлення ігумена Київського Кирилівського монастиря Феофана Жолтовського. У 1892 р. Турвольд Кибальчич передав його до Київської міської думи; звідти за сприяння Богдана Ханенка у 1899 р. портрет надійшов до Київського художньо-промислового і наукового музею.
Портрет Ірини Іванівни Сигиревича, дружини викладача риторики та піїтики Києво-Могилянської академії, а також протоєрея Києво-Софійського собору Димитрія Івановича Сигиревича (бл. 1755-1827).
На дошці, що підтримує полотно чорним кольором є напис «Сей патретъ съ Ивана Василевича Леванды протоіерея Кіево-Софийскаго Кафедральнаго собора и кавалера Св. Анны 1й степени и креста жалован. императрицею Екатериною родившагось в Кіевѣ в 1736 году и умершаго 1814го года июня 25го дня коему да будет незиблема вѣчная память» та «Патретъ Лεванди который имѣлъ митру которую во время служенія носилъ и который примѣрный былъ нестяжателъ имѣнія, что и чемъ могъ бѣднимъ и неимущимъ пособлял часто его чем благодарилѣ тоже былъ всѣмъ доволенъ и коего сочиненія проповѣдней и сказанія оныхъ были во всей Росии примѣрные».
Портрет московського полководця та дипломата, який здобув освіту у Києво-Могилянській академії. Зберігався в колекції Церковно-археологічного музею при Київській духовній академії з 1909 року, куди надійшов з Митрополичого будинку Києво-Софійського собору. Після розформування музею, портрет передавався кілька разів до різних музеїв. У 1937 р. надійшов до попередника Національного історичного музею – Київського історичного музею.