Імовірно, портрет є копією з гравійованого зображення гетьмана у виданнях Бантиша-Каменського першої пол. ХІХ ст. У 1887 році його куплено для Церковно-археологічного музею при Київській духовній академії.
Портрет подарував Церковно-археологічному музею дійсний член Церковно-Археологічного товариства при Київській духовній академії Віталій Фальковський у 1903 році. Після розформування перебував у різних музеях.
Іван Самойловича у кафтані, з кольчугою та плащем – за типажем нагадує гравійоване зображення гетьмана у виданнях Бантиша-Каменського першої пол. ХІХ ст. З 1887 р. його викуплено для Церковно-археологічного музею при Київській духовній академії.
Портрет московського полководця та дипломата, який здобув освіту у Києво-Могилянській академії. Зберігався в колекції Церковно-археологічного музею при Київській духовній академії з 1909 року, куди надійшов з Митрополичого будинку Києво-Софійського собору. Після розформування музею, портрет передавався кілька разів до різних музеїв. У 1937 р. надійшов до попередника Національного історичного музею – Київського історичного музею.
На дошці, що підтримує полотно чорним кольором є напис «Сей патретъ съ Ивана Василевича Леванды протоіерея Кіево-Софийскаго Кафедральнаго собора и кавалера Св. Анны 1й степени и креста жалован. императрицею Екатериною родившагось в Кіевѣ в 1736 году и умершаго 1814го года июня 25го дня коему да будет незиблема вѣчная память» та «Патретъ Лεванди который имѣлъ митру которую во время служенія носилъ и который примѣрный былъ нестяжателъ имѣнія, что и чемъ могъ бѣднимъ и неимущимъ пособлял часто его чем благодарилѣ тоже былъ всѣмъ доволенъ и коего сочиненія проповѣдней и сказанія оныхъ были во всей Росии примѣрные».
Портрет Ірини Іванівни Сигиревича, дружини викладача риторики та піїтики Києво-Могилянської академії, а також протоєрея Києво-Софійського собору Димитрія Івановича Сигиревича (бл. 1755-1827).
Один з перших портретів після канонізації Димитрія. Створений на замовлення ігумена Київського Кирилівського монастиря Феофана Жолтовського. У 1892 р. Турвольд Кибальчич передав його до Київської міської думи; звідти за сприяння Богдана Ханенка у 1899 р. портрет надійшов до Київського художньо-промислового і наукового музею.